Причастя Кобзаревим словом
Поет і Час. Ці два поняття існують досить близько одне
до одного. Поет виростає з часу. Тільки не з нашого часу – повсякденного. Його
час – великий. Час Історії, а водночас, і понадісторичний. Час, який об’єднує в
одній візії минуле, теперішнє та майбутнє. Всі великі феномени минулого
залишаються існувати в теперішньому часі.
Все
повторялось: і краса, й повторність.
Усе
було: асфальти й спориші.
Поезія
– це завжди неповторність,
Якийсь
безсмертний дотик до душі.
Сапфо, Есхіл, Данте, Рабле, Шекспір, Вольтер – вони не
мають бути поза часом. У формі відлунь, історичних віддзеркалень ці майстри
потрапляють у інші, прийдешні століття. Так само не може бути поза часом і
Тарас Григорович Шевченко.
Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки
українців – Шевченко означає так багато, що створюється ілюзія, ніби ми все про
нього знаємо, все розуміємо в його творчості… 1840 – 2014 – 174 роки з часу
виходу першого видання «Кобзаря»… 1860 – 2014 – 154 роки із часу виходу другого
видання «Кобзаря» Тараса Шевченка… 9 березня 2014 – 200 років з дня народження
нашого поета. Ілюзія ? Ні! Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і
нескінченний. Він – частка України і разом з буттям рідної держави
продовжується нею, вбираючи в себе нові дні, відгукуючись на нові болі та думи.
І дуже добре те, що в цей ювілейний рік з дня
народження нашого поета учні та педагогічний колектив КЗ «Мануйлівська ЗОШ
І-ІІІ ст.» мали честь 15 січня 2014 року ступити знову на вічний шлях до
Шевченка, доторкнутися душею до його поезій, осягнути злет його думки…
Радісно і щиро, гірко й сумно, урочисто і натхненно
звучали струни Кобзаревої поезії у літературно-музичній композиції «Ми чуємо
тебе, Кобзарю, крізь століття!», яку підготували учні 7 та 8 класів нашої школи…
Святково прибрана актова зала, а найголовніше – свято
у серцях дітей та дорослих. Нікого не залишили байдужими слова, які
продекламував ведучий цього свята, учень 8 класу, Тараненко Андрій: «Тарасові
Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, який зупинив
самознищення української нації, присвячується!». І трепетно всі учасники літературно-музичної
композиції повторили: «Присвячується!». А як бездоганно звучали поезії
Шевченка, які читали напам’ять і Болжеларська Тетяна, і Ілієва Ірина, і Бурцева
Каріна, і Мітєва Анастасія! Перед очима глядачів та слухачів немовби оживали і
нещасна Катерина, і мужній Гамалія, і засмучена Лілея, і страдниця Наймичка.
Зачарували присутніх чудовим виконанням ролей у міні - сценках (за творами Т.Г.
Шевченка) Дімітров Андрій, Руденко Вікторія, Кузьменко Сніжана, Мітєва
Анастасія, Мірчев Вадим, Ілієва Ірина. Справді, своєю щирістю та відкритістю,
бездоганною грою вони змогли яскраво донести до учнів інших класів деякі події
із гіркого сирітського дитинства Тараса Шевченка. Ілієва Ірина та Мітєва Анастасія дуже
переконливо звграли трагедію двох героїнь Шевченкових поем – Катерини та
Наймички, а Кузьменко Сніжана здавалася справжньою Оксанкою, Мірчев Вадим –
малим Тарасиком.
Крім того, дуже вміло із струнами Кобзаревих поезій
перепліталися пісні про Україну, «Реве та стогне Дніпр широкий…», «Садок
вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя…». Зворушила серця присутніх і чудова
історична пісня «Зажурилась Україна». Але справжнім сюрпризом для присутніх на
святі стало виконання пісні «Благословенна будь, вкраїнська хато» у виконанні
вчителя болгарської мови, чудового психолога Тараненко Тетяни Власівни.
Переконливо звучав і голос учителя української мови та літератури Іотової Любові Мирославівни, яка від імені
усіх присутніх звернулася до нашого Великого Поета неповторною поезією Ліни
Костенко «Кобзареві»…
Летів час, добігала до кінця поставлена учнями
літературно-музична композиція, і здавалося, що «жива душа поета святая,
жива в святих своїх речах» поряд із
учасниками та глядачами свята. Як гімн вічності поезії, як життєстверджуючий
акорд прозвучали слова в дитячих устах: «Є в Шевченка народження дата – дати
смерті в Шевченка нема!».
І хотілося вірити, що в цей день Шевченкове слово ще
раз об’єднало нас усіх – таких різних, але й таких неповторних. А десь там, над
нами, на духовних наших висотах видніло світло – світло Шевченкового «Кобзаря».
І нехай у контексті сучасної доби наше свято стане скромною, але щирою спробою
сказати хоча б кілька слів вдячності нащадків Кобзареві у переддень його
світлого ювілею, причаститися його словом.
Учитель української мови та літератури
КЗ «Мануйлівська ЗОШ І-ІІІ ст.»
Іотова Л. М.
